Забыли пароль? Регистрация Войти Все объявления Добавить объявление Оформить подписку Блокнот RSS
Все застройщики
Интересные предложения

 
   Поиск объявлений
Я хочу:
Тип:
от: до: Площадь:
от: до: Цена:
Область:
 
  Статьи  
Законы Украины
Законы Украины   →  "Комментарии"
 
Размер шрифта:   Decrease font Enlarge font       Версия для печати print
4 Октября, 2007

К О М Е Н Т А Р

від 21.11.2000




( Додатково див. Постанову ВАСУ N 04-1/11-6/45
( va_45800-00 ) від 12.07.2000 )


Відносини оренди регулюються значною кількістю різноманітних
нормативно-правових актів і широко диференційовані передусім за
предметом відповідних договорів. Так, суттєво розрізняється
правове регулювання оренди майна з певними фізичними ознаками
(нерухомого і рухомого майна, землі) або з певним юридичним
статусом (державної, комунальної, інших форм власності). Визначити
вид оренди означає і визначення сукупності відповідних
нормативно-правових актів, що регулюють ці відносини. Відповідно
помилка у цьому тягне негативні наслідки - визнання договорів
недійсними або такими, що не укладені тощо.

Предметом спору по наведеній справі стало стягнення
заборгованості по орендній платі. Розгляд справи ускладнювався
відсутністю у договорі чіткого визначення самого розміру цієї
орендної плати. Отже, спочатку суд мав визначитись з тим, яке саме
законодавство слід застосовувати до спірного договору. Предметом
договору було майно, що перебувало у власності
акціонерного товариства закритого типу (АТЗТ), тобто у
колективній власності (ст. 20 Закону України від 07.02.91 (
698-12 ). Втім, суд застосував ч. 3 ст. 1 Закону України від
10.04.92 "Про оренду державного та комунального майна" ( 2269-12
). Тут передбачено, що оренда майна інших (недержавних і
некомунальних) форм власності може регулюватись положеннями
цього Закону, якщо інше не передбачено законодавством та самим
договором оренди. У юридичній науці це визначається, як
відсильне (рос. - отсылочное) регулювання, тобто посилання в
одному нормативно-правовому акті на те, що певні
відносини мають регулюватись іншим нормативно-правовим
актом, який регулює схожі відносини.

Подібне слід відрізняти від аналогії закону, тобто методу,
який застосовується у ситуаціях, коли відсутні як необхідні
нормативне" правові акти, так і відповідні угоди між сторонами
спору.

Визначення судом необхідного для розгляду спору законодавчого
акту зробило можливим належну юридичну оцінку умов договору
оренди. Так, суд встановив відсутність у цьому договорі істотних
умов, що є обов'язковими на підставі Закону "Про оренду державного
та комунального майна" ( 2269-12 ) - орендної плати, вартості
орендованого майна тощо. Відповідно до ст. 153 ЦК (1540-06 )
подібне означає, що договір не можна вважати укладеним, тобто між
сторонами взагалі відсутні договірні зобов'язання. Це слід
відрізняти від ситуації, коли самі зобов'язання існують, але їхній
характер дає підстави для визнання договору недійсним.

Визнана судом відсутність договору між сторонами означає
відсутність і самого спору з приводу його неналежного виконання.
Згідно з п. 17 роз'яснень Вищого арбітражного суду України від
12.03.99 N 02-5/111 ( v_111800-99 ) "Про деякі питання практики
вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними" таке є
підставою для припинення провадження у справі за п. 1-1 ст. 80
Арбітражного процесуального кодексу України ( 1798-12 ).

Такої ж позиції Вищий арбітражний суд України дотримується і
по інших аналогічних справах, наприклад, у справі N 8736\8-82, що
неодноразово розглядалася Арбітражним судом Харківської області.
Районна державна податкова інспекція (далі - ДНІ) звернулась з
позовом про визнання угоди про поставку недійсною через те, що
постачальник відповідача порушував податкове законодавство.

Втім, Вищий арбітражний суд України дійшов таких висновків. Спірна
угода не містить істотних умов договору поставки - не визначений
предмет договору (немає конкретного переліку товарів), відсутні
вимоги до якості, ціна тощо. За своїми фактичними ознаками
цей документ наближений до протоколу намірів на купівлю-продаж
не визначеної кількості загальної групи товарів. Спірний
договір не відповідає вимогам ст. 41, 153 ЦК ( 1540-06 ), тобто
фактично не встановлює, не змінює і не припиняє цивільні
права і обов'язки сторін. З огляду на те, що недійсним можна
визнавати лише укладений договір, Вищий арбітражний суд України
залишив попереднє судове рішення про відмову у позові без змін.

Надруковано: "Вісник Вищого Арбітражного Суду України", 4 (12),
21.11.2000 р.



Версия для печати print       Добавить комментарий print

  Новый комментарий:
:
:
:
  В тему:   Разделы этажа:   Ещё новости на нашем этаже:  
 
Not found
Контакты   Rambler's Top100 bigmir)net TOP 100